CmЯ хотів би всміхатися світові цьому з букетиком у руці.
CmПісля років екзилю вернутись додому в напівпорожньому літаці —
G#крізь прохід сидітимуть польська сім’я Fmй хасиди — батько і A#син.
CmЩоб заснути, ввімкну у навушниках я аудіокнигу Сунь-дзи,
Cmі щоразу, як відволікатимусь, голос повторить: «Я тут!
G#Від війни не втечеш — вона вдома, Fmза межами дому і навіть на цьому A#борту».
CmОтерпіла й розріджена ртуть — закипить знизу Атлантика,
Cmпопіл і пил угору зметнуться, мов під під’їздом фантики.
G#І тоді поети й Fmромантики затягнуть, прикладай хоч A#ран:
Cm«Небо ридма ридає, солдатики» — Чугуєв-Донецьк-Луганськ-Тегеран.
CmНаче пір’ям тілами набита земля, і продовжує рости схил.
G#І хотів би стискати букет в Fmруках я, та впускаю його до A#могил.
CmЯ хотів би сміятися світові цьому з трояндою у руці
G#Але я не можу побачити Fmде він, крізь заляпаний кров‘ю A#приціл
CmІ сонця бліки стікають у ньому на мої сині пальці
CmЯ хотів би глянути з боку на себе, як той Я сумнівається
G#Уявити сліди на шинелі, Fmяк від компостера на A#білетиках
CmКурок западе в піднебіння рушниці, ніби язик в епілептика
CmІ ворони покинуть дроти, шо прошиті між маківками спальників
G#Я вийду з під‘їзду ніби за Fmхлібом, без посмішки і без A#паніки
CmА під дахами все трохи інше і град не проколює плечі
CmІ нема спокійнішого сну, ніж той, шо приходить пізно під вечір
G#Посмійтесь тоді замість мене, Fmщиро в тихі хвилини A#оці
CmБо я вже не зможу сміятися світові тому з букетом троянд у руці
CmЦей груз Fmвалитиме із G#ніг.
CmІ затягнеться Fmроків G#плин
Cmдля тих, Fmхто вберегтися G#зміг.
CmЯ чую Fmплач, я чую G#сміх,
Cmлунає дзвін. FmПо кому G#він?